Тени химер

Тревіс Болдрі, «Легенди та латте». Не розумію, чому це вважається затишним фентезі. Мені було капець незатишно. Це якийсь бізнес-горор: в мене постійний стрес від того, що героїня, не маючи жодного досвіду в сфері ресторанного бізнесу, відкриває свій власний заклад, абсолютно новий для цього ринку. В неї нема чіткого плану, в неї нема розуміння, як воно має бути влаштовано - тільки віра в магію удачі (яка спрацьовує). Дуже стресово, не змогла закінчити, хоча героїня симпатична.

Джек Кемпбелл, цикл «Загублений флот». Прочитала половину першої книги. Погано, просто об'єктивно погано. Практично нема описів: ми в космосі у невідомому майбутньому - і я дуже хочу хоч приблизно уявити, як воно все влаштовано, але ніт. Героя кинули у середину подій, ладно він нічого не розуміє - біда в тому, що я як читач теж нічого не зрозуміла. Враження: ГГ грає у космічну стратегію з космічними боями, а не живе життя. Дропнула.

Марта Веллс, цикл «Книги Раксура». Перша - в цілому наче можна читати, хоча не зовсім те, чого хотілося. Але почала другу книгу, де герої повертаються на старе місце проживання народу, і не можу зрозуміти: це я десь пропустила, чи автор так і не пояснила, чому те місце було кинуто? Бо це ж дуже важливе питання! Герої оглядають нову стару колонію - яка вона багата, яка вона простора, як в ній зручно жити - і жодної відповіді на питання, а з чого взагалі таку зручну колонію кинули? А чому її досі ніхто не зайняв, хоча навколо багато крилатих, цей ліс - взагалі їх батьківщина? Чому такі питання є у мене, але їх нема у героїв чи автора? Мені не докладають обосную! Хух, це був крик болю. Тимчасово дропнула.

Брендон Сандерсон, «Тресс зі Смарагдового моря». Безпрограшний варіант (сарказм). Лор дійсно цікавий, але читати не можу - засинаю. Цей раз скоріше за все із-за акценту на романтичних стосунках головної героїні: навколо офігенний світ, дивні та страшні події - а вона все думає про свого принца, та скільки можна! Коли раптом пішов інший ПОВ - таки дропнула. Не складається у мене з Сандерсоном, що не пробую - все в чомусь не моє…
Оригинал записи на Дыбре

Події в Ірані нагадали мені ще один брехливий наратив, який давно бродить в російсько-(а ймовірно що існує також в українсько-)мовному дискурсі. Про революції. 

Будь-яку революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а користуються її плодами відчайдушні негідники.

Ця цитата використовується в тому трактуванні, що революції робити НЕ ТРЕБА. Ну бо не треба ж давати негідникам в руки те, чим вони можуть скористатись. Не в курсі, це так задумували першоджерела (цілком можливо, відношення до влади як до порядку, який небезпечно заміняти хаосом революції - характерний для історичної європейської думки), чи чисто російський наратив. Суть в тому, що наратив хибний. Він не враховує стан речей, із якого революції ПОЧИНАЮТЬСЯ. А вони не починаються, коли всіх ситуація влаштовує. Причому, не влаштовує вона як правило до стану, коли доволі суттєвій кількості людей - нема чого втрачати. Тобто, негідники ВЖЕ користуються ситуацією. Інші негідники, але по суті - яка різниця? Тобто, сама логіка в наративі хибна, і працює саме на негідників.
Цитату допомагав шукати джеміні, то він також додав її трактування, яке цілком співпадає з моїм: що революція - це шанс побудувати щось нове, але треба бути пильними, щоб побувати саме те, що треба суспільству, а не "негідникам". Або (я на днях закінчила читати фічок по Аватару про народ вогню, то я його звинувачую в цій аналогії) революція - це пожар, що спалює старий сухостій порядок, і дає можливість вирости новому, але новий буде таким, який посіють.
Оригинал записи на Дыбре

Треба:
2 свинячих вуха
біля 0,5 кг сирої білокачанної капусти
біля 1 кг квашеної капусти
сіль та перець за смаком (для вух)

Приготування:
Поставити сотейник (в мене 24 см, вистачає впритул) на невеликий вогонь. Нарізати жирну частину вух на великі шкварки. Кинути на розігріту пательню і витопити трошки жиру. Нарізати квадратами іншу частину вух, додати до шкварок.
Нашинкувати сиру капусту.
Вуха в пательні посолити, поперчити.
Пожмакати нашинковану капусту, викласти на пательню, перемішати з вухами. Тушкувати, поки капуста стане трохи наче прозорою (в ідеалі в цей час воно починає знов смажитись).
Викласти квашену капусту (спеціально її віджимати не треба, але вільний розсіл теж не треба наливати), перемішати. Можна зробити полум'я крапельку сильнішим. Кришкою не накривати. Тушкувати або смажити до готовності (в ідеалі при готовності воно якраз почне смажитись, але тут ще варто на вуха орієнтуватись - щоб були вже готові).
Добре смакує з картоплею (відвареною або пюре).

Пусту квашену капусту смажили у маминій родині в Херсоні. Я додала туди вуха - бо вирішила, що трохи приготування у кислому капустяному середовищі має піти на користь вухам (і капусті). Також я шукала спосіб якось надійно регулювати кислотність (бо на мій смак при смаженні без додатків, якщо з капусти не віджати розсіл, то кислоти занадто багато, а якщо віджати - то як пощастить), побачила рецепти бігосу і спробувала додати сиру капусту. Спрацювало. От з тих пір так і готую )))

PS. Сирі вуха можна замінити на копчені. Тоді спочатку треба витопити жир зі "шкварок", перекласти "шкварки" в тарілку, і повернути їх разом з іншою частиною вуха вже після додавання квашеної капусти. Спеції в такому випадку, як на мій смак, можна не додавати.
Оригинал записи на Дыбре

Десь краєм ока щось побачила хороше про подушки з гречаного лушпиння. Тоді ж шарилася на промі, там є цілком доступні подушки - чого б не замовити. Людоньки, це відкриття! Те, що вона банально зручніша звичайної подушки, бо немає в неї тої м'якості (ну і що, що тиждень звикала, не могла спати. тоді ще спекотно було, це теж впливає!) - то вже на любителя. Але ж вона прохолодна! на ній не пітніє голова! Моєму щастю нема меж ))))
Оригинал записи на Дыбре

якщо вам раптом цікаво: москви на той час ще не існувало.
Оригинал записи на Дыбре

Я завжди за розділення мух і котлет. От і щодо 8го березня у людей змішалося в голові. Не тому змішалося, що злі совки щось пропагували - а тому, що так влаштовані люди. Була потреба у святі руху колеса року, у найважливішому з них - відновленні природи після зими. Комуністи тут винні хіба в тому, що того ж характеру свято, пов'язане з селом та релігією - Масниця (Колодій) - втратило своє значення (бо і село, і релігію совки придушували, як могли). Треба було нове - і тут не пощастило 8му березня, яке пов'язане із жінкою (а що там про її права, а не про народження нею всього живого - ну трошки змістились акценти, так вийшло), та ще і за календарем більш зручне для нових міських ритмів життя.
Не хочу, аби день боротьби за права жінок і далі затирався іншим сенсом. Тому я за те, щоби (1) зробити 8 березня робочим днем, (2) додати або весняне рівнодення, або день весни на будь-яку обрану дату, і зробити його вихідним днем.

Оригинал записи на Дыбре

Припустимо, ви десь бачите, що щось не працює належним чином. І начебто ви навіть знайшли причину! Але не поспішайте і проведіть елементарний тест: якщо цю причину можливо усунути (тобто, не "теоретично можливо", а реально її усувають) - значить ви справді знайшли причину. Якщо ні (навіть якщо причина виглядає як така, що її можна усунути, але ЧОМУСЬ це не відбувається... або навіть після усунення проблеми вона повертається швидше, ніж цього хотілося б) - то ні, те, що ви знайшли, не є причиною, шукайте далі (наприклад, можна використати техніку "5 чому").
І так, наявність такої НЕпричини є ознакою проблеми системи - тобто проблеми правил і організації процесів. Наприклад, якщо у поганому навчанні дітей звинувачувати батьків... батьків нереально замінити на таких, що не будуть у цьому винні. Отже, проблема освітньої сфери має вирішуватись якось інакше, через кардинальну зміну правил і процесів (включно із встановленням цілей для навчання).
Оригинал записи на Дыбре

Этические "можно" и "нельзя" для меня материи слишком эфемерные. Я понимаю выгоду в любом ее проявлении, и считаю, что лучших результатов человечество могло бы достичь, если бы все ее так хорошо понимали. Альтруизм - это выгодно, я убеждена, и не вижу ничего дурного во взаимной выгоде (посмотрите на Польшу и украинских беженцев).
Потому мне совершенно нормально, когда кого-то убеждают НЕ нападать на соседнюю страну мотивируя тем, что это НЕ выгодно (а не тем, что убивать плохо). Мне совершенно нормально, что кто-то в первую очередь заботится о своей стране (я тоже), даже если именно она немотивировано напала. Мне совершенно нормально, что кто-то, кто не участвует в нападении, в первую очередь переживает о своей кукухе, а не о том, что вот его сограждане убивают детей (если ситуация не экстренная, то прежде чем что-то сделать, надо позаботиться о своей психике, здоровая психика - залог здоровых решений).


Что смешит в "хороших русских" - это их бесконечный пафос. Например, они не просто сверкая пятками свалили от мобилизации, они сбежали непременно как евреи из Германии в период ВВ2. Например, им подавай непременно план Маршалла (каким он к ним боком вообще 🤯). Какая-то выдуманная пафосная реальность. Не такая, как у "плохих" русских, другая, но все так же далекая от действительности.

Это их бесконечное самооправдание (понятно, что так работают психзащиты, но от этого поведение не становится менее смехотворным, увы). Виноваты или не виноваты? Да кого по большому счету это интересует? Что это изменит? Если выяснится, что "хорошие русские" не виноваты - россия внезапно окажется ненападавшей на Украину, а мертвые оживут? Россия более не должна будет Украине репарации (за счет налогоплательщиков, как сейчас она ведет войну)? Или что? 🤯  ​Почему очень хорошие русские ни в коем случае не должны чувствовать себя виноватыми в нападении РФ на Украину​​​
Это их убежденность, что они право имеют просто потому что. Ну, например, спасать котиков же безусловно хорошо? И если "плохие" русские разрушили украинский город, убили украинских хозяев котиков, то вывезти этих котиков в россию и пристроить другим "хорошим" русским - это же безусловно хороший поступок, да? И они точно имеют на него право, потому что они русские люди на территории россии. Упс, а город то НЕ в россии 🤷‍♀️


Т.е., это все БЫЛО БЫ смешно, если бы не было так грустно 🤷‍♀️

Оригинал записи на Дыбре

Choosing one's own leaders and being suspicious of them at the same time runs very deep in Ukrainian political culture. (приблизно означає: "Давня традиція самостійно обирати лідерів і тут же їх підозрювати у поганому")
(с) Timothy Snyder, Post-Colonial Ukraine: The Meanings of Resistance

Із захопленням дивлюся курс Timothy Snyder: The Making of Modern Ukraine (посилання на перше відео в курсі). Мені на історії завжди було нудно вчити всі ті дати, які нам давали переважно для заучування, без пояснень історичних зв'язків та процесів. У цих лекціях все навпаки. Основна увага приділяється саме різноманітним процесам, що відбуваються - і їх наслідкам.

По-перше, раніше для мене історія України була фрагментарна. Ось Київська Русь. Ось татаро-монгольське іго. Десь незрозуміло коли Велике князівство Литовське та Річ Посполита. Ось Богдан Хмельницький. Ось ще низка осіб, які точно видатні, але з хронологією вже складно. А між усім цим - чорна завіса.
По-друге (і це я зрозуміла лишень подивившись відео), раніше я сприймала історію України як якусь відокремлену. Там навколо була світова історія, а тут у нас історія України (тобто саме так нам її викладали, але ж скільки ми втратила від цього відокремлення!) Таке собі містечкове мислення, до якого докладалося і переконання, що ніхто ніде Україну не знає (ну, в чомусь воно справедливе... було) і не цікавиться (і нема тут нічого цікавого для інших, ага).
Так, нам розказували про Анну Ярославівну, яку видали заміж за французького короля - але не розказували про сприйняття Анни французами. Нам не розказували, що сам Ярослав є в варязьких сагах. Те, що Україна була фактично в центрі 2-ї світової війни здавалося лише випадковим збігом обставин (здавалося б, якби така ідея взагалі прийшла в голову, ну бо світова ж війна, Німеччина та СРСР, а Україна так, випадково опинилась не в тому місці не в той час).

Тімоті Снайдер дає об'ємний погляд на історію, на закономірності, на зв'язки з іншими історичними подіями, та їх сприйняттям сучасниками. Ну і в принципі цікавий погляд іззовні. Аналіз того, як сприймали Україну на заході, та чому саме так. Наразі вже є 8 відео, але курс ще триває ))
Дуже рекомендую!
Оригинал записи на Дыбре

У фанфікшені по Гаррі Поттеру, де автори намагаються переграти шкільні роки героя, так чи інакше виникає проблема пояснення чистокровним магам, чому ідея "вбити всіх магглів" провальна з самого початку.
Тож я не могла пройти повз ідеї "вбити всю русню". А оскільки я все ж таки економіст, то ідея перетворилась на проект бізнес-плану. Якщо у вас погано з чорним гумором (або з бізнес-планами), то не раджу заходити під кат.

( проект )

З огляду на все вищенаведене - рекомендую обмежитись бетонною стіною по кордону з росією, точно обійдеться дешевше і для бюджету, і для економіки, і для морального здоров'я суспільства 😂 
Оригинал записи на Дыбре

після ковіду в січні-лютому мені всі солодощі здавались недостатньо солодкими. потім ще війна і від нервів просто хотілось солоденького і побільше (і не тільки...) а от вчора виявилось, що все повернулось до звичайного, і банан - то трошки занадто солодко для сніданку 😂 
Оригинал записи на Дыбре

Так читаєш книгу, і поки автор описує пригоди героя, то наче і норм. А як переходить до управління, скажімо, баронством, то починаєш підозрювати, що максимум, що автор розуміє про економіку та управління - він дізнався з якоїсь гри-ферми. Плюєшся, закриваєш.
Потім відкриваєш новини...
Оригинал записи на Дыбре

В перші тижні війни читала висєр на тему "чому у росії не було іншого вибору". Дні зо три в мене палало, потім вже стало похуй 😂 
Ну, там і так проблеми у внутрішній логіці... розбирати ще й фактаж - було банально ліниво. І так, перешкоди Заходу були названі однією з причин.

Але наразі побачила статтю, тож ділюся:


Що Захід робив для росії 30 років і як цим скористався Кремль
У росії існує міф, що країни Заходу всіляко стримували розвиток їхньої країни і, зрештою, це призвело до плачевного стану економіки. Чи це так насправді, розбирався російський економіст Андрій Мовчан.


Оригинал записи на Дыбре

40 дней
В небе размытые силуэты,
полный комплект: тут и рай, и ад.
всем интересно увидеть эту –
что умерла сорок дней назад.
Призраки жадно вдыхают гелий.
Машут Петру – мол, суди, судья.
Дьявол смеется: чего расселись?
Всем очевидно, душа – моя.
Петр сурово сжимает посох,
не убывает поток зевак.
Всем интересно задать вопросы.
Всем интересно, ну как же так?
Ангелу черт наступил на ногу.
Эреб пустой и пустой Эдем.
Всем интересно спросить: какого?
Всем интересно вздохнуть: зачем?
Сонный варяг разбирает руны.
Дьявол Петру отожрал ферзя.
Всех подмывает хотя бы плюнуть,
Но здесь, конечно, плевать нельзя.
Где-то в толпе нарастает гомон,
Солнце скрывается за Тибет,
Петр удивленно глядит на гномон -
перед Вратами прибывших нет.
Это, ребята, у нас впервые.
Дьявол с досады котел крушит.
Не прилетела душа россии.
Не было там никакой души.

Олександра Смілянська

Оригинал записи на Дыбре