Тени химер

Події в США в останні тижні, зокрема злочини федеральних агентів в Мінеаполісі і інформаційний супровід їх з боку влади, виглядають на сповзання країни в стан ... назвемо це "станом внутрішнього ідеологічного протистояння на політичному і позаполітичному полі з елементами як мирного протесту, так і насильства"; самі придумуйте коротші терміни. А я тут в нашій недільній школі вчора розповідав дітям про Майдан, зиму 2013-14, звернув увагу на паралелі, на аспекти, де паралелей нема, і задумався, що якщо (і тільки якщо) такі зміни в суспільстві і справді відбудуться (альтернатива -- качки все зійде на пси, нічо не буде, звичайний фашизм), то пересічного не-фашизмоспрямованого американця чекає кілька стадій еволюції особистого ставлення до життя, через які багато українців пройшло в двотисячних роках. Хтось -- починаючи з останніх років Кучми, більшість -- в дні Майдану, багато -- в часи війни. Досі не всі, на жаль:
0. Живеш і живеш, моя хата скраю, не люблю натовпів, без мене розберуться.
1. Розуміння, що все розвивається в дуже поганий бік і якщо і далі так буде, то буде погано всім і мені особисто.
2. Розуміння, що треба хоч щось робити і самому, хоч від простої неструктурованої злості, хоч від якогось впливу совісті. Як колись влучно висловився на зовсім іншу тему ppk_ptichkin, "щоби потім не довелося все життя голитися навпомацки, бо не можеш сам собі в очі подивитися у дзеркалі".
3. Перші спроби участі: для когось -- участі в протесті, для когось -- в підтримці протесту, хоч безпечними демонстраціями, хоч грошима, хоч інформацією. Адреналін/дофамін, ентузіазм і позитив.
4. Відверта/відкрита серйозна підтримка своїх. Знову ж таки, не обовʼязково "на барикадах", але -- коли щось для цього робиш.
5. Регрес, втома і вагання, бачиш, що через те, що ти робиш, у тебе зʼявляються серйозні вороги і проблеми. Хтось в цьому місці ламається і відкочується до нульового кроку з доданим цинізмом.
6. Стабілізація: прийняття того, що "як раніше -- більше не буде", тепер все життя буде ще і ця боротьба, і ти вибрав сторону, і треба щось робити. Переорієнтація всього свого буття на те, що частина ресурсів - матеріальних, часових, здоровʼя, уваги, емоцій - завжди буде вкладена саме в це. І що частина ворогів залишиться ворогами назавжди, якісь двері для тебе будуть назавжди закриті. Більше того, розуміння, що чим активніше ти робиш те, у що віриш, тим більше ризиків для тебе особисто. (Якщо ти мудра людина, заодно буде розуміння, що нетто-ефект на твоє життя позитивний, але про це не зараз.)

Нагадую, що це все великий iff -- якщо протести так і не почнуться або затихнуть без особливого результату, як майже все після Civil Rights movement, то і цього не буде. З іншого боку, там є зворотній звʼязок: якщо маси не захочуть і не зуміють помінятися за вищеописаним алгоритмом, то ніфіга з цих протестів і не вийде. Хоча б тому, що серед "опонентів", тих, хто підтримує і наближає весь цей фашизм і регрес, багато хто всі ці кроки вже пройшов, і без різниці, що пункт 1 у них почався з пропаганди рівня "іммігранти їдять кішок" і "ліберасти -- педофіли", на жаль, воно так само працює і з неправдою :(

UPDATE: На всякий випадок, хочу нагадати заголовок допису. Я пишу не про тих, хто сам прийме активну участь в протестах. На барикади йде дрібна частка, самий край розподілу. Але для того, щоби від тих барикад був толк, треба, щоби була більшість, яка той край розподілу підтримає. Парадокс в тому, що якщо така більшість достатьно велика і достатньо активна, то і барикад не треба. На жаль, цей сценарій тут, можливо, уже пропустили....