chy_me_ra | яка ж хуйня ці уроки історії наживо (с)

В першу чергу маю попередити, що в мене із сильними емоціями... ну таке, не склалося із ними, я не вмію в них. Я й до москалів ненависті не відчуваю.
Зауважте, бажати смерті тим, хто прийшов нас вбивати - це не заважає. Бажати щоб ті, хто голосно чи мовчазно підтримує напад на Україну, нарешті второпали, що то була погана ідея (і навіть робити щось дієве для цього) - не заважає. Вважати, що і для ерефії, і для нас кращим виходом буде розділення на менші держави - не заважає.
А так в принципі на незнайомих мені росіян, які з будь-яких причин не бажали нападу на Україну - мені байдуже. Хороший росіянин - той, який не хоче захоплювати чужі землі, і в першу чергу мою країну. Тому що він сцить, чи тому, що гідна людина - в принципі байдуже. Не бачу сенсу цим перейматись.

Чи можна було очікувати того, що ми побачили в Бучі?
А хіба ні? Хіба ми не знали, що вони стріляють у очевидно мирних людей, в тому числі жінок і дітей, які намагались втекти від війни? Знали.
Хіба ми не знали, що вони катують викрадених людей? Знали.
Хіба ми не знали, що вони ні у що не ставлять людське життя, будь-яке? А рівень гуманізму в принципі досить стійко корелює з цінністю людського життя в принципі. Знали.
Хіба ми не знали, що у них навіть тонкого нальоту цивілізації нема? Знали.

Ми все знали, і могли впевнено очікувати, що на захоплених територіях вони будуть поводитись не як цивілізовані люди, а як дикуни: грабувати, гвалтувати, катувати і вбивати. І лишалося лише молитися, щоб це минуло якомога швидше і легше.
Ми все знали, але знати і бачити на власні очі - є різниця.
Ми все знали, але коли таке бачиш - неможливо не відчувати горе і гнів.

Дуже складно зберігати голову холодною, але гнів та ненависть замилюють очі, заставляють помилятись. А ми маємо робити своє з гарячим серцем та холодною головою. Боронити Україну. Допомагати армії та постраждалим. Підтримувати економіку. Знаходити нових союзників у світі.
Тримаймося.
Оригинал записи на Дыбре